Не такий страшний ґендер, як його малюють і чому ґендерна рівність це не спринт, а марафон.

Свободу і рівність у своїй гідності та правах визначає і забезпечує Конституція України. Але чомусь все ще в Україні багато-хто з пересторогою відноситься до слова ґендер, виступає проти ратифікації Стамбульської конвенції про запобігання насильству проти жінок, або ж просто вважає ґендерну політику неважливою. Особливо чутливим це поняття постає у безпековій та правоохоронній діяльності, що традиційно асоціюється з чоловічою справою і вбачає дуже багато стереотипів щодо ґендерних ролей, відведених чоловікам та жінкам.

Три роки тому я почала працювати у сфері реформи правоохоронних органів. Тоді ж у моєму портфоліо по координації з міжнародними організаціями з’явився і ґендер, як один із наскрізних складових будь-яких реформ, а особливо реформи правоохоронних органів та правосуддя. Обізнаність щодо міжнародних стандартів дотримання прав людини та ґендерної рівності є дуже важливою для співробітників поліції під час їх взаємодії з громадянами, а також під час мирних зібрань та масових подій. Саме тому і Консультативна Місія ЄС, і дуже багато міжнародних організацій, які працюють в Україні, акцентують свою роботу на проведенні відповідного навчання та надання підтримки правоохоронним органам для кращої реалізації прав людини та рівності між чоловіками та жінками.

То що ж таке ґендер, і як можна забезпечити впровадження ґендерної рівності у щоденній роботі? У документах та політиках ЄС ґендер визначається як культурне та соціальне ставлення до поведінки чоловіків, жінок, хлопців та дівчат. Тобто це не біологічна відмінність між статями, а соціальна конструкція. Саме тому з часом, ґендерні норми суспільства змінюються, а разом з ними - і ґендерні ролі чоловіків і жінок. Те, що було соціальною нормою поведінки для наших батьків, на сьогодні вже втратило актуальність. У секторі безпеки з’являється все більше дівчат і жінок, які йдуть працювати поліцейськими і військовими, а чоловіки обирають для себе професії в моді, галузі краси, доглядають за дітьми. Тоді як раніше нечасто можна було зустріти чоловіка-секретаря або асистента, сьогодні ж – це нормальне явище у багатьох міжнародних організаціях, державних установах та бізнесі.

Але світ змінюється швидше, ніж більшість людей можуть на це відреагувати, саме тому впровадження стандартів ґендерної рівності, зміна суспільної поведінки та ставлення займає довгий проміжок часу і цей процес можна асоціювати з марафоном, аніж зі спринтом. Це стосується як України, так й інших країн ЄС та світу. Так, резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, Мир, Безпека», яка направлена на забезпечення більш активної участі жінок у питаннях безпеки та вирішення конфліктів, була ухвалена 20 років тому. А робота над її впровадження і досі вимагає постійної уваги та адвокації у багатьох країнах світу.

В інституціях ЄС, а також в його дипломатичних представництвах та місіях, запроваджується послідовна політика забезпечення ґендреної рівності. Цей процес передбачає те, що інтереси, потреби та пріоритети як чоловіків, так і жінок беруться до уваги під час прийняття певних рішень та у робочих процесах. Цей процес важливий не тільки для того, щоб дотримуватися високих міжнародних цілей, але і тому, що в органах ЄС разом працюють представники різних країн та культур, і кожна особа несе свої особливі норми поведінки та світогляду. На практиці цей процес виглядає таким чином, що в організації запроваджують посаду ґендерних радників чи радниць, створюють мережу ґендерних представників серед персоналу організацій, проводять навчання, обміни досвідом, збирають дані, розподілені за статтю та аналізують їх вплив на роботу організації, як внутрішню, так і зовнішню (робота з українськими правоохоронними органами). Особливо важливим є ґендерний підхід до набору персоналу, професійного розвитку та забезпечення гідних умов праці для кожного представника організації – як жінки, так і чоловіка. Філософія запровадження ґендерного підходу передбачає, що цей процес позитивно впливає на досягнення кращих результатів роботи представництв та місій. У певній мірі така ж практика існує і в інших міжнародних організаціях, де все більше і більше з’являється посад ґендерних експертів та представників. Не існує ідеального сценарію запровадження ґендерної рівності, але звертаючи увагу на потреби та інтереси чоловіків і жінок у повсякденній роботі, можна досягати кращих результатів.

Насправді, за останні роки саме у цьому секторі в Україні відбулося чи не найбільше позитивних зрушень: питаннями ґендерної рівності на найвищому рівні опікується Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, створено посаду Урядового уповноваженого з ґендерних питань, виконується план заходів по реалізації Резолюції ООН 1325 «Мир, жінки, безпека», розбудується система гендерних радників в органах влади на усіх рівнях, впроваджується потужна інформаційна кампанія на підтримку рівних прав жінок та чоловіків, а також запроваджується система ґендерно-орієнтованого бюджетування.

Звичайно, працювати з однодумцями - легко, бо Європейський Союз та його окремі країни-члени, уряд Канади та різні міжнародні організації активно підтримують запровадження міжнародних стандартів дотримання прав людини та ґендерної рівності в Україні. Складніше співпрацювати з тими, хто не вважає ґендерну рівність пріоритетною, або ж вважає, що до його або її роботи - це не має ніякого значення. Подолати байдужість і незнання, на мою думку - одне із найважливіших завдань на шляху досягнення рівності між чоловіками та жінками. 

Ганна Базіло,

Експертка з питань координації та співробітництва Консультативної місії ЄС (КМЄС), учасниця внутрішньої мережі ґендерних представників КМЄС, координаторка Асоціації випускників Коледжу Європи в Україні.