Задля забезпечення утілення його у життя була прийнята значна кількість директив та інших нормотворчих актів, зокрема: Хартія прав жінок[1] та Стратегічний план досягнення гендерної рівності 2016-2019[2], План дій щодо досягнення гендерної рівності 2016-2020[3] тощо. Але навіть найбільш досконале законодавство утрачає свою вагу, якщо не знаходить утілення у життя. Тож у цьому блозі я проаналізую, наскільки прогресивним у контексті утвердження гендерної рівності та захисту прав жінок є інституції ЄС та його країни-члени.

Гендерна рівність у системі основних інституцій ЄС

Європейський Парламент (ЄП). ЄП є єдиною інституцією ЄС, яка формується безпосередньо його громадянами. У 2019 відбулись чергові вибори до ЄП, за результатами яких майже 41% місць посіли жінки. Це рекордна кількість жінок, яка коли-не будь була представлена у ЄП, хоча варто зазначити, що кожні чергові вибори до ЄП засвідчували тенденцію до поступового збільшення кількості жінок-депутаток. Наприклад, у 2014 жінки складали майже 37%, у 2009 – 36%, а у 2004 – 30%.

Європейська Комісія (ЄК) та Європейський Центральний Банк (ЄЦБ). 2019 став знаковим і для цих двох інституцій, адже уперше за всю історію існування ЄС очолювати їх призначили жінок: Урсула фон дер Ляєн стала очільницею ЄК, а Крістін Лагард – ЄЦБ. Окрім цього, 11 з 26 призначених пані Урсулою комісарів – жінки, а у своїй інавгураційній промові вона пообіцяла сприяти просуванню гендерної рівності та формуванню гендерно-збалансованих команд на рівні усіх інституцій ЄС. Крістін Лагард, у свою чергу, була першою жінкою, що очолювала Міжнародний Валютний Фонд та першою жінкою-міністеркою фінансів серед країн «Великої вісімки».

Європейський Суд Справедливості (ЄСС). ЄСС є єдиним судом ЄС, уповноваженим на розгляд спорів та трактування питань, пов’язаних із законодавством ЄС. Він складається із 27 суддів, які призначаються країнами-членами ЄС (по одному від країни). Станом на лютий 2020, у його складі було лише 5 суддей-жінок, що свідчить про те, що судова система ЄС у контексті гендерної рівності потребує певних доопрацювань.

Гендерна рівність у країнах-членах ЄС

2016 рішенням ЄП та Європейської Ради (ЄР) було утворено Європейський Інститут Гендерної рівності (ЄІГР), який є відповідальним, зокрема, за формування Індексу Гендерної Рівності (ІГР). Він є одним із механізмів визначення прогресу в досягненні гендерної рівності ЄС та його країнами-членами. Здійснюється аналіз шести основних сфер (працевлаштування, фінансовий ресурс, освіта, час, влада та здоров’я), а також двох додаткових (насильство щодо жінок та міжсекторальна дискримінація). Відповідно до даних ІГР 2019, що базуються на інформації 2017, загальний показник ІГР ЄС склав 67.4 зі 100. У той же час, спостерігаються значні відмінності між країнами-членами ЄС, так, Швеція (83.6) та Данія (77.5) залишаються найбільш гендерно-збалансованими суспільствами. У той же час, Греція (51.2) і Угорщина (51.9) знаходяться внизу рейтингової таблиці. Сферою, у якій жінки є найменш представленими та захищеними, є рівень прийняття рішень та доступу до влади – 51.9 із 100. Варто зазначати, що питання гендерно-обумовленого насильства залишається актуальним також для усіх країн-членів ЄС та знаходить свої вияви, зокрема, у таких формах як: домашнє насильство, сексуальне насильство, торгівля людьми, феміцид, каліцтво жіночих статевих органів тощо. При цьому, двома з трьох країн світу, що визначили свою державну внутрішню та зовнішню політики як феміністичні, є саме країни-члени ЄС: Швеція та Франція. Більше того, у 2017 ЄС підписав Конвенцію Ради Європи про запобігання і протидію насильства щодо жінок (Стамбульську конвенцію). Наступним кроком для її імплементації є прийняття рішення ЄР, щодо чого наразі відбуваються активні дискусій та обговорення.

Отже, хоча прогрес у досягненні гендерної рівності у ЄС і відбувається повільними кроками, він є беззаперечним та проявляється як на рівні прийняття законодавства, спрямованого на боротьбу з гендерно-обумовленою дискримінацією, так і на рівні кадрової політики ЄС, визначення пріоритетних напрямків його розвитку та програм для фінансування.

Стаття написана: Лілією Антонюк, Амбасадоркою європейської молоді, Виконавчою директоркою ГО «Жіноча Ліга»